Юрію Маціпурі – 50! Швидко плине час, тому інколи варто погортати телефонну книжку і вчасно згадати про ювілейні дати знакових фігур Києво – Святошинського футболу. З несамовитим на футбольному полі та веселим і приязним у звичайному житті капітаном ФК «Боярка» ми знайомі вже понад 20 років, але, як завжди, за суєтою поточних справ забуваєш про важливе. А між тим боярському «Рою Кіну» кілька тижнів  тому виповнилася крутенька і кругленька дата. Але краще пізно, ніж ніколи, тому ми щиро  вітаємо Юрія Маціпуру з його першим п’ятдесятиріччям та бажаємо залишатися в футбольному строю ще, як мінімум, стільки ж! Гармонії з навколишнім світом, родинного благополуччя, яскравих перемог в житті і на полі та міцного здоров’я тобі, друже! Звичайно, за таких обставин ми просто не могли не набрати телефон ювіляра і поговорити про його футбольну історію.  

 

Капітана чемпіонської дружини 2002 року називають одним із символів футбольної Боярки. В організований футбол він прийшов після тривалої паузи, але, тим не менше, швидко став лідером відновленої боярської команди. А чи могло бути інакше у справжнього характерника, нащадка славного козацького роду з  промовистим прізвищем «Маціпура». Про таких, як він, говорять -  «такий не підведе». Юрій діяв у центрі оборони, тож йому сам Бог велів гуртувати команду, бути тим цементом, на якому ґрунтувалася гра боярського колективу. Жага до справедливості, воля до перемоги, міцна статура та бойовий характер давали змогу нашому герою демонструвати на футбольному полі найкращі риси лідера та капітана.

Ось як охарактеризував свого брата тренер боярської ДЮСШ Роман Маціпура: «Юра – хороший адміністратор і організатор. Для нього в будь-якій справі найголовніше – це дисципліна і порядок. З такими поглядами на життя йому якнайкраще підходила військова служба та функції лідера в футбольному колективі. Так і сталося. Але разом з тим Юра  - людина компанійська, з гумором, завжди на позитиві. Підтримати у важку хвилину, допомогти людям – це у нього в крові. Понад усе любить справедливість. Запальний, але вміє вчасно зупинитися і заспокоїтися»…

Біографічна довідка.

Юрій Васильович Маціпура (народився 3 жовтня 1971 року в Тарасівці) – футболіст - аматор, футбольна легенда Києво-Святошинського регіону, природжений капітан, ігрове амплуа - центральний  захисник. Командне прізвисько – «Мацик». В нефутбольному житті – співробітник ДСО (Державної служби Охорони). Нині –  полковник у відставці, військовий пенсіонер. Вихованець футбольної секції боярського заводу «Іскра» та ДЮСШ «Локомотив» (Київ). Ігрова кар’єра: «Іскра» Боярка (1985-1989,1991-1996), «Локомотив» Київ (1987-1988), «Побуткомбінат» Боярка (1992-1993), ФК «Боярка» (1999-2004, 2008-2009), ФК «Стара Боярка» (2005, 2007), «Грань» Бузова (2006), «Ветеран» Боярка (2010-2015). Чемпіон Києво – Святошинського району 2002 та 2006 років, володар кубка Києво – Святошинського району 2003 року. Переможець першої ліги Києво – Святошинського району 2007 року. Бронзовий призер вищої ліги Києво – Святошинського району 2009 року. Багаторазовий чемпіон Києво-Святошинського району з футзалу. Нині – учасник районних змагань з футболу серед ветеранів.

Юра, вітаємо тебе з ювілейним днем народження! Проясни, будь ласка, ситуацію, звідки в тебе взялася любов до футболу?

-   Ми всі родом з дитинства, а в ті часи для хлопчаків мого покоління вибір був невеликий, і в основному всі віддавали перевагу м’ячеві та так званому дворовому футболу. В цьому плані сучасним дітям набагато важче, бо в них набагато більше спокус. Ми ж з ранку до вечора проводили час на ігрових майданчиках. В моєму випадку це був невеличкий стадіон в третій боярській школі, в якій я вчився. Звідти, до речі, вийшло багато хороших гравців, які в подальшому склали основу і ФК «Боярка», і «Фаната» - культових боярських команд на початку 2000-х років.

-  Твій брат Роман стверджує, що ти народився в Тарасівці і перед тим, як віддати перевагу футболу, серйозно займався дзю-до…

-  Так точно! Дійсно, народився я в Тарасівці, проте, перші свідомі спогади в мене пов’язані саме з Бояркою. Тут я ходив у дитячий садок і в третю школу, робив свої перші кроки в футбольній секції при заводі «Іскра». А щодо дзю-до, то я дійсно займався ним у віці 12-13 років, їздив у Київ на «Динамо» тренуватися. До речі, цей вид спорту дуже багато мені дав для гармонійного розвитку особистості та подальших успіхів у футболі. Такі риси, як гнучкість, цілеспрямованість, вміння правильно координувати своє тіло, правильно підставитися під фізичний контакт, знадобилися й на футбольному полі.

-  В футбольних колах Боярки тебе давно вважають культовою особистістю. Оглядаючись назад, є таке відчуття, що ти – легенда?

-   Зі спортивної точки зору мені важко назвати себе футболістом. Вважаю, що легендами футбольної Боярки можна вважати Богдана Сліпка, Віктора Гайдюченка, Олександра Трипольського чи Юрія Зорніка.  Мені не варто давати собі оцінку, як футболісту, але якщо люди кажуть, то, напевно, їм видніше. Скажу відверто – у великому футболі я себе не реалізував, про що дуже жалкую. Але на рівні районного футболу все ж таки дечого досяг. І я радий, що мій ігровий стиль подобався місцевим шанувальникам «народної гри».

-        Твоїй манері гри була притаманна певна монументальність та добротна надійність. Ти був справжнім вожаком на футбольному полі, авторитетним гравцем,  а інколи, за потреби, виконував роль своєрідного «тафгая» і для своїх, і для чужих…

-        Бог подарував мені міцний характер та круту вдачу, тож гріх було б не скористатися такими «скіллами».  Якось ще з дворового футболу повелося, що я завжди в епіцентрі подій, коли на майданчику починалася будь-яка «заваруха». Я завжди за справедливість і чутливо ставлюся до моментів, коли її ігнорують, тому  на футбольному полі робив усе можливе, щоб її відновити. Це стосується і своїх партнерів по команді, і суперників, і суддів, а інколи й сторонніх спостерігачів. Про мене казали: «Що за звір у них грає в центрі захисту?». Кричав, психував, не любив програвати. Така натура. Але з роками став спокійнішим...

-  Сергій Пасько якось згадував твій буйний характер і розповідав, що ти був крутий на розправу. Діставалося і своїм, і чужим. Як в епізоді з футболістами «Бобриці» в 2008 році…

-  Сергій Петрович добре пам’ятає про такі речі, адже він тоді очолював ту «Бобрицю». Це було на стадіоні «Зеніт». Наша ФК «Боярка» грала з командою агрокомбінату «Пуща Водиця», яку очолював відомий фахівець Леонід Кубяк. Ми у важкій боротьбі перемогли 2:0. А два гравці ФК «Бобриця», наші конкуренти по кубку району, прийшли подивитися на нашу гру. Вони були трішки «під градусом» і дозволили собі неприємні вигуки на адресу моєї команди. Я довго не церемонився, просто підійшов і «вирубив» їх обох. Здається, дісталося тоді Євгену Цепкалу і вже покійному Ігорю Юрченку. Але то був лише епізод – після цього ми легко порозумілися. З ким не буває в чоловічих іграх на свіжому повітрі… 


-   Як розвивалася твоя футбольна кар’єра в юності?

В старших класах школи я відвідував футбольну секцію при заводі «Іскра». До речі, разом зі мною там були Ігор Рибіннік, Олексій Яковенко, Костянтин Лахтадир, Володимир Олійник. Тренером у нас був Володя, на жаль, прізвище його зараз і не згадаю. Здається – Унинець. У нас була непогана заводська команда, яка брала участь в районних змаганнях. І навіть стала чемпіоном Київської області по лінії спортивного товариства «Трудові Резерви». В тій команді грали Ігор Рибіннік, Андрій Волокітін, Юрій Зорнік, Костя Лахтадир.  Певний час навіть займався в столичному «Локомотиві», але серйозного футболіста з мене не вийшло. Перед армією трохи пограв за заводську команду «Іскра» та «Побуткомбінат» (колись існувала така команда, яку створив відомий у Боярці футболіст та швейних справ майстер Юрій Петрович Зорнік) і пішов віддавати військовий борг Батьківщині. А після служби в збройних силах вже грав у футбол заради задоволення. З друзями збиралися кожні вихідні на лісовій галявині і досхочу ганяли в «дир-дир». В основу боярського «Прометею», який грав на область, мене не запрошували, а заводська команда «Іскра» після настання незалежності вже не була такою грізною силою, як в часи моєї юності. Та й районні змагання проводилися скоріше «для галочки» - несистемно і неорганізовано.

-  Ти дебютував у відродженому чемпіонаті Києво – Святошинського району вже у досить солідному віці – в 29 років. Це була славнозвісна ФК «Боярка», в якій були зібрані кращі сили міського футболу. Ти був одним із засновників клубу. Як виникла ідея заявити команду в районні змагання під егідою КСРФФ?

-    Ідея виникла на тій лісовій галявині, де ми з друзями збиралися на вихідних. Там ми грали на гроші в міні-футбол з хлопцями зі Старої Боярки. «Рубалися» серйозно, без сентиментів. Здавали в спільний банк по 50 рублів з команди. А потім  місцеві керівники міста Зоя Виборна та Тарас Добрівський вирішили організувати чемпіонат Боярки з міні-футболу. Фінал проходив на стадіоні «Зеніт» і ми, «лісовики», його виграли. «Лісовики» - це ті, хто грав на тій лісовій галявині по вихідних. Саме там і народилася ФК «Боярка», а батьками – засновниками були я, покійний Володя Смовж, Богдан Сліпко та Тарас Добрівський, який і підказав нам ідею зіграти в чемпіонаті району. І в першому ж сезоні в 2000 році ми стали срібними призерами чемпіонату і фіналістами кубка району. Я грав у тій команді в центрі захисту разом з Володимиром Смовжем – вихованцем школи київського «Динамо». В ті часи в центрі уваги завжди було наше протистояння з Вишневим. Це було так зване районне класичне «дербі». Та «банда» була зібрана з дуже майстерних виконавців, але вони були сильні, передусім, командною грою. В 2002 році за тренерства Сергія Паська ми стали чемпіонами району (тоді був «золотий» матч з Вишневим на «Садоводі» 3:2), а в 2003 році основна команда успішно грала на Київську область, а я керував командою на район і ми  стали володарями кубка району, перемігши в пам’ятному матчі у тих же фартових для нас  Новосілках ФК «Княжичі» з рахунком 5:3.

-  Ти був одним із стовпів ФК «Боярка», тим не менше, в 2005 році несподівано одягнув футболку іншого боярського клубу  - «Стара Боярка». Що трапилося?

- Скажемо так, опинився там волею долі. Я добре знав хлопців з старого мікрорайону міста, і коли в певних питаннях розійшовся з керманичами рідного клубу, два роки захищав кольори «старої синьйори» або «старухи», як називали місцеву банду. Команда там підібралася непогана – той же Костя Лахтадир, Богдан Лемза, Руслан Побережний, Роман Розливан, Олександр Сусленко. Ми не грали у вищому дивізіоні, але за два роки виступів за «СБ» я став бронзовим призером та переможцем другого за силою дивізіону в районі.

-  Цікавий факт. Ти є чи не єдиним боярчанином – дворазовим чемпіоном Києво – Святошинського району. Причому друге «золото» взяв у складі легендарної «Грані» з Бузової. Як тебе туди занесло?

-   В команду відомого мецената Степана Погребняка мене запросив Сергій Петрович Пасько, який прийняв бузівський колектив в якості тренера. «Грань» в ті часи виступала на кілька фронтів – і на Україну, і на область, і на район, тому в обоймі було багато футболістів, і всі отримували ігрову практику. В 2006 році «Грань» стала чемпіоном Києво – Святошинського району, а вища ліга тоді була надзвичайно високого рівня. До речі, у складі «Грані» я був своєрідним універсалом – і на воротах стояв, і в захисті виходив,  грав у нападі і навіть забив шість голів. Для мене зміна ігрового амплуа була безпроблемною, адже свого часу вибігав сто метрів за дванадцять секунд, тобто, фізична підготовка дозволяла закрити будь-яку позицію. А в тій команді у мене були кваліфіковані партнери, я б навіть сказав, «зіркові» - майже вся збірна України з пляжного футболу Віталій Сидоренко, Олег Зборовський, Віталій Арановський, Андрій Євдокимов, Ігор Лагойда, Сергій Назаренко та інші.

-   В 37 років ти заперечив відомий вислів давньогрецького філософа Геракліта, який колись казав, «що не можна двічі увійти в одну і ту ж  річку»… 

-   Так, мій колишній одноклубник по ФК «Боярка» Юрій Приймак вирішив відновити славу боярського клубу і запросив мене у відроджену команду, яка поновила виступи у вищій лізі Києво – Святошинського району. Юра був президентом клубу, а я виконував функції граючого тренера.  Основу склали відомі гравці брати Бабуріни, Олександр Трипольський, Денис Невгод, Богдан Сліпко, Віктор Гайдюченко, Дмитро Безпятчук, Сергій Панфілов, Сергій Дорофеєв, Олександр Бабаскін та інші. За надзвичайної конкуренції ми змогли вибороти «бронзові» медалі в 2008 році.

- В 2010 році ти разом зі своїм давнім другом Володимиром Олійником заснував ще один бренд боярського футболу – команду «Ветеран»…

-  Поступово перейшов у розряд ветеранів, і коли підібрався до позначки в 40 років, ми з Володею вирішили придумати команду для таких же, як ми, футбольних  старожилів. Так і народився «Ветеран». За команду в основному грали гравці пенсійного віку з невеликими вкрапленнями молодших. Зате ми грали в суто комбінаційний футбол і отримували справжню насолоду від нього. Така собі реінкарнація ФК «Боярка» на пенсії. На основних ролях були Володимир Олійник, Богдан Сліпко, Дмитро Гонтар, Сергій Нагорнюк, Олександр Мальцев, Євген Савельєв, Олександр Польовик, Олександр Бабурін та інші досвідчені майстри боярського футболу. При мені  взяли «срібло» районної третьої ліги.  З роками ця команда завоювала і славу, і авторитет. Була незмінним учасником нижчих ліг Києво – Святошинського району, виграла купу трофеїв на ветеранському рівні. Але пограти за неї мені толком не вдалося. В 2012 році зламав ліву ногу, в 2013 році – праву. Трохи ще помучився, але в 2014 році зрозумів, що більше не можу тягнути потрібний рівень, а відбувати номер на полі не можу. І закінчив з великим футболом, хоча до цих пір беру участь в змаганнях ветеранів та знаходжуся в заявці команди Володимира Олійника. Ось запросили взяти участь в «Кубку Дружби» за боярську команду – радо відгукнувся… 

-  Але ж без футболу ти не можеш. Я знаю, що ти був свого часу одним із засновників боярської міської федерації футболу…  

-  З 2013 по 2017 роки проводив і організовував чемпіонат міста Боярки з футзалу на базі спортивного залу місцевої класичної гімназії. І серед аматорів, і серед дітей, і серед ветеранів. По ходу справи виникла ідея з реєстрацією міської федерації, але до кінця її не довів. Хоча зараз знайшлися люди, які взялися і продовжили цю справу, але вже без мене.

-  Якби я тебе попросив зібрати символічну збірну Боярки з тих гравців, з якими ти грав, хто б туди увійшов? 

-  Ну, давай спробуємо. У воротах – Сусленко, в захисті Костя Лахтадир, Польовик, брати Бабуріни, в півзахисті – Трипольський, Сліпко, брати Приймаки, в нападі – Гайдюченко і Рибіннік. А я на посаді тренера.

-  Можливо, пригадаєш якісь прикольні речі зі своєї футбольної біографії?

-   Мені завжди було смішно, коли ми вигравали там, де за всіма показниками не мали вигравати. Пригадую,як в 2003 році ми на забірському «Нептуні» приймали ту ж таки «Грань», яка значно перевершувала нас і в кадровому, і в матеріальному плані. Але ми спокійно прибили їх 2:0! Можливо, погана погода на них вплинула…               

-   А хто викликав твоє захоплення серед світових майстрів «шкіряного м’яча»?

-   Кумирів у мене немає. А найсильнішими футболістами в історії вважаю Пеле, Марадону та Зідана. Зінедін Зідан подобається найбільше, бо я його бачив вживу на стадіоні. Завжди був і залишаюся вірним прихильником київського «Динамо» та збірної України. А в історії нашого Києво – Святошинського футболу (нехай на мене не ображаються інші), але для мене найкращим завжди був Богдан Сліпко.   

-  Як зустрів своє 50-річчя?

-  Як завжди, в компанії своїх друзів. Сходили тісним колом в лазню. Тож зустрів ювілей «з легким паром» і без фанатизму… 

 Юра, вітаємо ще раз тебе з ювілеєм! Яскравих перемог тобі в житті і на полі, спортивного довголіття і міцного здоров’я! Дякуємо тобі за спортивну славу та прекрасну гру, які ти дарував нашому районному футболу!

-   Дякую! Ще побачимось на футбольному полі… 

Відеогалерея


Спец

АФСК Київ 5-2 МФК Первомайськ

ФК ЦСКА (КиЇв) 0:1 ФК Динамо (Вишневе)

СК Прогрес 1 0 ФК Гостинний Двір

 

Фотогалерея


Контакти


м. Київ пр. Перемоги 126, каб. № 9.

тел.(факс) (044) 284-24-25

E-mail: ksrff@ukr.net

пн - 10:00 - 13:00

ср - 17:00 - 19:00

пт - 17:00 - 19:00


Голова КСРФФ:

Чалий Валерій Іванович

050-161-04-47


Заступник голови:

Карабкін Ярослав Станіславович

063-323-41-94


Секретар:

Карабкіна Каріна Вадимівна

093-209-30-81