«Зірки» Києво – Святошинської ліги

Він завжди в центрі уваги на будь-якому спортивному майданчику. Адже харизму в магазині не купиш, а в Юрія Балашева її вдосталь. Тому будь-яке змагання за його участі викликає підвищений інтерес. Вибуховий темперамент, гостре слівце, нестандартні дії на полі, тваринна реакція у воротах, креативний погляд на тактику та, найголовніше, висока спортивна майстерність – це невід’ємні складові його успіху.  Приємно, що Києво – Святошинський футбол є одним із головних магнітів у його тривалій та насиченій футбольній біографії. Юрій Сергійович прикрашав нашу лігу в якості гравця, менеджера, ньюсмейкера багато років. Хоча чому прикрашав? Він і зараз є однією з головних діючих осіб у складі «гранда» районного футболу – SC «Гатне». Саме зараз Балашев з командою пішов у похід за черговим титулом районного і обласного футзалу. І якраз вчасно нагодилося інтерв’ю, яке наш герой дав інформаційному порталу федерації футзалу міста Києва. В ньому  воротар і менеджер Юрій Балашев  розповів нам про своє знайомство з футзалом, стрімкий кар’єрний підйом, виступи за професіоналів і найцікавіші епізоди зі своєї насиченої біографії. Пропонуємо його нашим читачам.

 

Довідка прес-служби КСРФФ: Юрій Сергійович Балашев – професіональний футзаліст,  футболіст - аматор, голкіпер, 39 років, народився 5 червня 1981 року в місті Києві. З п’яти років проживає в Фастові Київська область. Зріст – 180 сантиметрів, вага – 66 кілограм. Улюблений ігровий номер – 23. Громадянство – Україна. Жодних футбольних шкіл не закінчував. Навчився грати в футбол сам. Футбольний майстер на всі руки – однаково добре вміє грати в футбол, футзал, пляжний футбол, міні-футбол. Володіє вибуховим темпераментом та критичним мисленням. Улюбленець вболівальників та журналістів. За покликанням – футбольний художник, малює гру яскравими фарбами.  Своїх титулів не рахує, медалі не колекціонує. Індивідуальні нагороди та кубки одразу віддає до клубного музею. Талановитий та креативний футбольний менеджер. Одна з головних діючих «зірок» Києво – Святошинської ліги, «легенда» українського футзалу, пляжного футболу та міні-футболу.  Ігрова кар’єра в футзалі: «Політехнік» Київ (1998–2000), «Корпія – Політех» Київ (2000-2001), АФ «Метрополітен» Київ (2001-2002), «Ощадбанк» Київ (2003-2004), «Енергія» Чернігів (2004-2005), «Планета-НУХТ» Київ (2005-2009), «Манзана» Київ (2014-2016), «Ред» Київ (2016-2017), «Альтернатива-Сервіт» Київ (2018), SC«Гатне» (2011-2021), «Скідка» Ірпінь (2019-2020), «Гріффін» Київ (2020-2021).    Виступав за кілька популярних клубів у пляжному футболі, зокрема, «Мандшер», «БРР», «Дніпро-Плаза» та інші. Ігрова кар’єра в футболі: «Рефрижератор» Фастів (1998-1999), «Дніпро» Київ (1999-2000), «Арсенал» Біла Церква (2007),  ФК «Вишневе» (2008-2010), «Зірка» Київ (2010,2013), «Динамо» Фастів (2011-2012), «Колос» Ковалівка (2012-2013), «Фаворит» Требухів (2012), «Арсенал» Фастів (2010-2018, з перервою), SC«Гатне» (2011 – 2013, 2018-2021). Майстер спорту з футзалу. Володар кубка України з футзалу в складі «Манзана» Київ (2015). Чотириразовий чемпіон України з пляжного футболу. Чемпіон України та чемпіон Києва з міні – футболу в складі «Гріффін» Київ (2019). Колишній гравець національної збірної України з міні-футболу, збірної України  з пляжного футболу, збірної клубів України з футзалу. Учасник чемпіонату Європи з міні – футболу в Києві (2018), учасник кубка Європи з пляжного футболу в Москві. Тренерська кар’єра: «Динамо» Фастів (2018-2019). Карєра управлінця та менеджера: Віце-президент «Арсенал» Фастів (2010-2018), Генеральний директор «Колос» Ковалівка (2011-2015), спортивний директор «Джуніорс» Шпитьки (2016-2018). Нині – менеджер футзального клубу «Гріффін» Київ.  П’ятиразовий чемпіон Київської області з футболу (1999 – «Рефрижератор», 2012,2013,2014 – «Колос» Ковалівка, 2016 – «Джуніорс»), дворазовий володар кубка Київської області (1999,2014), чотириразовий володар суперкубка Київської області (1999,2012,2013,2014). Чемпіон міста Києва по футболу в складі ФК «Зірка». Багаторазовий чемпіон і володар кубка Васильківського району в складі «Колоса» Ковалівка. Чемпіон і володар кубка міста Фастів в якості тренера (2018). В складі «Арсенал» Фастів – п’ятиразовий чемпіон міста Фастів, виступав на позиції голкіпера і нападника, забив близько 44 голів.  Загалом - семиразовий чемпіон міста Фастова, п’ятиразовий володар кубка Фастова. В складі ФК «Вишневе» - бронзовий призер чемпіонату Київської області (2009), півфіналіст кубка України серед аматорів (2009). В складі SC«Гатне»  - чемпіон Києво-Святошинського району (2012,2019), володар кубка Києво – Святошинського району (2019), володар кубка регіональних чемпіонів Київської області (2020), чемпіон Київської області з футзалу (2012,2017,2020), чемпіон Києво – Святошинського району з футзалу (2012,2014,2015,2018,2019). В якості спортивного директора ФК «Джуніорс» Шпитьки – чемпіон Київської області (2016), срібний призер (2017), чемпіон Києво – Святошинського району (2015,2017,2018), чотириразовий переможець Меморіалу Чанових. Неодноразово визнавався кращим голкіпером турнірів з футзалу та великого футболу. Кращий голкіпер чемпіонату України по міні – футболу та чемпіонату міста Києва по міні-футболу в складі «Гріффін» Київ. Один з кращих футбольних менеджерів в історії Київської області.

«На перший матч прийшов у турецькому в’язаному светрі»

– Це правда, що ви закінчили школу із золотою медаллю?

– Так, закінчив фізико-математичний ліцей із золотою медаллю, бо до закінчення школи грав у футбол тільки у дворі. А про існування футзалу навіть не здогадувався.

– Наскільки добре знаєте математику?

– Зараз, звісно, гірше, але багато речей пам'ятаю досі, так що проблем немає. Принаймні можу правильно порахувати решту в магазині або ж розписати бюджет клубу на сезон.

– Чому ви залишили навчання в КПІ, не здавши останню сесію?

– Навчання – це голосно сказано. Починаючи з другого курсу, тренери збірної КПІ В'ячеслав Сергійович Кривенда і Валерій Іванович Шевцов мені дуже сильно допомагали у здаванні сесій. Тільки з дипломом не вийшло, але там був особистий конфлікт із завідувачем кафедри.

– Яким було перше знайомство з футзалом і як воно перетекло у потрапляння в юному віці у склад вищолігового «КИЙ-Політехніка»?

– Забув записатися на фізкультуру, а без фізкультури відрахували б з універу. Тому був один вихід –  стати гравцем збірної КПІ з якогось виду спорту. А на початку нового року якраз переглядали першокурсників в команду КПІ, що тоді була фарм-клубом «КИЙ-Політехніка».

Попросив у друга форму і кеди. Як зараз пам’ятаю, він мені дав футболку жовтого кольору з 5-м номером і сині шорти. Поки ми перші 10 днів бігали кроси навколо КПІ, всі тренери думали, що я польовий гравець. Потім якась товаруха повинна була бути і я знайшов вдома турецький в’язаний светр. Мені друг фарбою на спині намалював перший номер. Прийшов в ньому на матч і з мене усі сміялися. То вже потім якесь екіпірування видали.

Спочатку я був сьомим воротарем в системі клубу. Потім той зламався, інший закінчив, і так через пару місяців я дебютував за другу команду, а ще через місяць і у Вищій лізі, причому відразу з «Інтеркасом» і «Корпією». Ми в обох матчах «скрутилися», але вийшло засвітитися  (0:4 з «Інтеркасом», 3:8 з УС «Корпією» –прим. ред.). Спогади приємні, звичайно.

– Ще в далекому сезоні 1998/99 ви виступали за «Політехнік-НТУУ» в чемпіонаті Києва. Яким він тоді був?

– Першість тоді мала статус зони Другої ліги, де грали фармклуби команд Вищої ліги України, команда з селища Рудня і ще пара міцних колективів. Але ми виграли всі ігри і стали його переможцем.

– Чому після такого раннього дебюту у Вищій лізі не було продовження і ви опинилися у першоліговому «Метрополітені»?

– По-перше, в «Киї» було мало грошей, а в «Метрополітені» була молода команда, що тільки створювалася. Це був цікавий проєкт і відношення було хороше, ну і особиста зацікавленість. Ігор Володимирович Будзько добре ставився до мене.

Я розумів, що в «Киї» можна не отримати свій шанс, а в Першій лізі тоді всі грали – «ТВД», «Львівська пивоварня», МФК «Рівне» та інші. Тільки зі Львова виступало 4 команди. Перша ліга тоді і за рівнем,  і за якістю гравців, була дуже сильна. Я вирішив, що в 20 років краще мати ігрову практику, бо в такому віці її не всім дають. Чудово розумів, що треба все робити плавненько. Не вважаю, що це був крок назад. Не було нічого поганого в тому, щоб перейти в Першу лігу.

– Як можете для себе підсумувати період в «Метрополітені»?

– То був прекрасний час. Команда тільки починала свій шлях. Макс Назаренко мене їм порадив – і все закрутилося на 2 роки.

«Коли отримав виклик у збірну клубів України, то до кінця думав, що це жарт»

– В кінці 2002 року ви потрапили у склад збірної клубів України, що поїхала на турнір «Санкт-Петербурзька осінь», де наша команда посіла 4 місце. Як ви туди потрапили і що найбільше запам’яталося з того турніру? Чи були після того хоча б натяки знову потрапити у збірну?

– Запам'яталося, що прийшов на тренування і в клубі кажуть: «Тебе викликали у збірну». Я нічого не зрозумів і перепитав: «В яку збірну? Збірну Фастова?». «Та ні – говорять, – у збірну України. Шуруй отримуй екіпірування і їдь».

Приїхав в Асоціацію, але до кінця думав, що це жарт. А там дали сумку з екіпіруванням – ледь не зомлів: де я, а де збірна? Просидів турнір «на бані» за спиною Василя Сухомлінова, але вражень на все життя. Зате вдосталь нафотографувався і нароздавав автографів, бо на трибунах збиралося багато українців. Натяків на продовження не було, хоч і зіграв без помилок (сміється).

– Виступ за «Ощадбанк» в фінальній пульці Другої ліги цікавий досвід?

– Взагалі не цікавий. Єдине, що можу сказати – платили добре. А так, з’їздив для досвіду.

– Що із себе представляла ваша наступна команда – чернігівська «Енергія»?

– «Енергія» являла із себе сплав київських і парочки чернігівських гравців. Добре, що ми весь тиждень тренувалися в Києві і тільки в п'ятницю у Чернігові.

Особисто я ще в четвер заїжджав в Чернігів. Після київського тренування сідав в автобус і їхав туди, щоб не кататися. А решта хлопців в п’ятницю їздила на вечірнє тренування. Всіх саджали в автобус і приганяли його з Києва. Потренувалися, повечеряли, заночували, поснідали, теорія і на гру.

Ми грали в ФОКу. Він трохи менший за стандартний, але загалом хороший зал. У нас на кожній грі «биток» був. Коли грали з «Шахтарем», люди стояли на вулиці і питали який рахунок. Це був хороший і міцний колектив, який дуже любили уболівальники у місті. Гроші платили невеликі, але мені подобалося – знову повернувся у Вищу лігу.

Але була цікава історія ще до мого переходу в «Енергію». Я, Євген Варениця, Володимир Нудик і Сашко Сєвєр (Севериненко – прим. ред.) поїхали на перегляд в ЛТК. Вони якраз грали у Першій лізі і перед ними стояло завдання вийти у Вищу, що вони потім і виконали.

Вони там щось не так зрозуміли і їхній тренер Олександр Беспорочний каже: «У вас якраз четвірочка – от нею і виходьте». Потім я йому пояснив, що граю на позиції голкіпера. От ми і вийшли – я на воротах, а вони своєю трійкою, і дали нам когось місцевого. Ми там провели дні 3-4 і за цей час всіх «відвозили» і порвали.

Після цього ми вчотирьох зайшли в кабінет, де сидів Беспорочний і ще якийсь адміністратор. Він сказав: «Вибач, ти в порядку, але воротар нам не потрібен». За них тоді у воротах грав його друг Олексій Вишня. Сказали, що з Вареницею і Нудиком укладають контракти, а Севериненку кажуть: «А з тобою Сашко ми угоду не підписуємо. Ти нам не підходиш». І тут Варениця парирує: «В сенсі? Це ж Сашко Сєвєр. Він же був капітаном «Уніспорт-Будстару». Беспорочний перепитав Севериненка про це. Той ствердно відповів, і тренер йому каже: «О, тоді ти нам підходиш. Ми і з тобою підписуємо». Я ледь під стіл не впав. Ось такий рівень професіоналізму тренера був.

Потім ЛТК до нас в Чернігів приїхав. Ми зіграли внічию 3:3 і я якраз грав. Після матчу підійшли люди з Луганська і запропонували до них перейти, але я сказав, що раніше треба було думати, а тепер до побачення.

«Одного погляду Безуглого вистачало, щоб ти привів себе в максимально бойовий стан»

– «Планета» знайшла Юрія Балашева чи Юрій Балашев знайшов «Планету»?

– Складно сказати, бо «Планета» тоді тільки утворилася, а у мого друга Євгена Адаменка були дружні стосунки з президентом клубу. Він і запропонував спробувати. Провів пару тренувань і виходить, що знайшли одне одного.

«Енергія» якраз припинила існування, але за правилами все одно треба було заплатити компенсацію, щоб отримати статус вільного агента. Повідомив президента «Планети», що чернігівці хочуть компенсацію в 1000 доларів, і він на наступний день видав мені цю суму. Я їх передав президенту «Енергії», але частину він мені віддав в рахунок боргу клубу переді мною. Спасибі «Планеті», що відразу виплатила компенсацію і у мене почався новий етап кар'єри.

– Наскільки важливу роль в «Планеті» відігравав Олег Безуглий?

– Якомога найважливішу. Він справжня глиба і професіонал до мозку кісток. Усі за ним спостерігали з відкритими ротами. Намагалися не припускатися помилок навіть на тренуваннях, щоб не псувати йому настрій. Олег вибухав за секунду, хоча й одного його погляду вистачало, щоб ти привів себе в максимально бойовий стан.

– Ходять легенди про ваші парі в «Планеті» з поїданням шоколадки і випиванням пива. Можете про це розповісти?

– На зборах якось треба розважатися – ось і чудив трохи. Все-таки давався взнаки азартний характер. Пиво зі складнощами, але подужав випити. А шоколадку, звичайно, за хвилину з’їсти так і не зміг, хоча навіть в мікрохвильовці її розплавив, але там без шансів.

– В «Планету» вкладалися великі кошти, але чому ж не було результату?

– Складне питання. Напевно, на нього ніхто так і не зможе дати відповідь.

– Після приходу Владислава Лисенка шанс пробитися в основу остаточно зник?

– Напевно, адже Влад був основним воротарем збірної України. Проте тільки завдяки йому я дуже багато чому навчився. Це та людина, яка на мене мала і досі має великий вплив.

– Чому після «Планети-Міст» не було продовження в професійній кар’єрі?

– Було кілька варіантів, наприклад, у російському футзалі. Тільки це їхній футзал, а не наш, що у них називається міні-футбол. Кудись в Якутію кликали, начебто в «Алмаз-АЛРОСу», але точно не пам’ятаю, і московське «Динамо». Там Гордій (Вадим Гордієнко – прим. ред.) якраз грав. Він за мене слово замовляв. Першим я одразу відмовив – ще мені не вистачало на крайній схід їхати. Порадившись з дружиною вирішили, що варіанти з інших міст розглядати не будемо.

«Вважаю Тараса Шпичку найкращим тренером України»

– Сезон 2012/13. Останні хвилини півфіналу київської зони Другої ліги між «ХІТом» і «Епіцентром К2». Яка ваша версія тих подій?

– Там версій багато бути не може – кляма впала. Зборік (Олег Зборовський – прим. ред.) забив після виходу віч-на-віч і емоційно відсвяткував гол. Мізків у мене вистачило тільки на те, щоб дати йому легенький копняк. Зовсім не пишаюся цим вчинком. Зараз, звичайно, так би не вчинив.

– Розформування «Епіцентру К2» важко переживали?

– Волосся на голові не рвав, але, звичайно, було дуже шкода. Керівництво команди створило нам прекрасні умови, як фінансово, так і зі спортивної точки зору. Олексій Спірідонов, який відповідав за нас, робив усе можливе, щоб ми відчували себе максимально комфортно, завжди переживав і дуже пишався командою.

– Що стало головною запорукою того, що «Манзана» виграла Кубок України?

– Було кілька чинників: прекрасна атмосфера в команді, багато гравців були на піку форми, фарт, звичайно, але найголовніший фактор – це, звісно, Тарас Олександрович Шпичка. Це та людина, яку я вважаю найкращим тренером України.

– Чому ви не дозволили команді з’їсти святковий торт, макнувши в нього обличчя?

– Я вважаю, що після перемоги в Кубку України солодкий стіл не є найбільш доречним заходом (посміхається).

– Звання майстра спорту щось дало у житті чи ні?

– Взагалі нічого не дало. Я навіть не впевнений, що нам дали звання майстрів спорту. Якісь документи відправляли, але я не знаю чим це закінчилося.  Хоча, я впевнений, що можна бути майстром і без посвідчення.

– Наступний сезон команда відіграла у Першій лізі, де виступало багато класних команд. Цей сезон був найсильнішим у вашій першоліговій кар’єрі чи до того в другому за силою дивізіоні все було ще серйозніше?

– Хороший сезон, але рівень тої Першої ліги, коли я грав в «Метрополітені», був на два порядки вище.

– На виборах 2015 року ви були кандидатом у депутати Фастівської міської ради. Які цілі ставили перед собою?

- Та ніяких цілей не ставив. Друзі там політикою займалися і взяли мене в партію як для кількості, так і як досить відому людину у Фастові.

– Ви більше 5 років віддали ковалівському «Колосу» і як гравець, і як тренер, і як віцепрезидент. Допомогли команді вийти в Першу лігу. Чому відбулося розставання?

– Напевно, просто немає нічого вічного. Сталося те, що сталося. Як показала практика, клуб від цього тільки виграв.

– Що за історія з Ковалівки з автомобілем і пробиттям крізь нього м’яча?

– Випили пивка, ну й вирішив перевірити точність передач. Завдання було влучити у відчинене бічне скло автомобіля метрів з 10. Результат не змусив себе чекати – 4 влучання і невелика вм'ятина на двері.

«Жодного разу не давав копняка партнерам»

– 2017 року ви грали як польовий гравець у футбольному і футзальному чемпіонатах Київської області. У футзальному ще й поклали пачку голів. Як це сталося?

- СК «Гатне» тоді феєрив у залі. У відбіркових етапах траплялися, м'яко кажучи, не найсильніші суперники, так що навіть мені не складно було приміряти на себе роль бомбардира граючи у воротах.

– Скільки копняків виписали партнерам за час ігрової кар’єри?

– Жодного. Іноді те, як бачать тебе з боку, не зовсім правильно відображає дійсний стан речей.

– До кого із арбітрів у вас ніколи не було жодних претензій?

– До всіх були (посміхається). Але бували випадки, коли я просив вибачення після перегляду відео. Всі помиляються і я не виняток.
– Чи не вважаєте себе занадто емоційним?

– Зараз вже ні – все-таки охолов з роками. А раніше – так. Складно це заперечувати.

– Як ставитеся до техніки?

– Так і не зміг подружитися ні зі звичайною технікою, ні з футбольною. Прикро, звісно, але кожному своє.

– Чи були цікаві моменти з водінням?

– Водінням це складно назвати. Я любив сідати на пасажирське сидіння і кермувати перебуваючи на ньому, а відповідальність за натискання педалей довіряв водієві.

– А що за історія з мопедом?

– Це було ще коли я працював в «Колосі». Літо, а у одного із гравців був італійський вінтажний мопед. Думав, що хоча б його подужаю. Переплутав газ з гальмом і врізався просто в паркан. Добре, що хоч не встиг дуже сильно розігнатися. Ми тоді відновили залізного коня за 100$.

– Яким був найбільший штраф в ігровій кар’єрі і за що?

– Штрафів, до речі, платив мало і жодного не було за порушення режиму. Правда, був період в «Планеті», коли штрафували щомісяця, переважно за аеробіку. Проте я підійшов до віцепрезидента і сказав, що вважаю штрафи незаслуженими. Нікого ні за що не штрафували, а мене постійно і не по ділу. Вирішили, що він буде іншим говорити, що вираховує із моєї зарплати штраф, але насправді він цього не робив.

– Чи рахували скільки у вас було вилучень і дискваліфікацій?

– Вагон і маленький візок, але практично всі по ділу. Щоправда в останні 2 роки я виправився і не бачив перед собою червоного кольору.

– Яке вилучення чи дискваліфікація була найбільш несправедливою, на вашу думку?

– Це було на турнірі «EPICENTR BROVARY OPEN CUP», коли я виступав за «Епіцентр К2». Я відбив пенальті в післяматчевій серії, але арбітр попросив перебити, тому що моя нога нібито була не на лінії. Я емоційно на це відреагував і мені виписали дискваліфікацію. Але потім на КДК переглянули відео і підтвердили, що все було за правилами, тому термін дискваліфікації мені скоротили.

– Цей сезон поки що вдало складається для «GRIFFIN». Якщо команда зробить золотий дубль, то ви вчините щось особливе на честь цього?

– У такому випадку скористаюся своїм службовим становищем в команді. Менеджер «GRIFFIN» Юрій Сергійович продовжить трудовий договір з гравцем Юрієм Балашевим ще на один сезон.

Пресслужба ФФзК

Відеогалерея


Спец

АФСК Київ 5-2 МФК Первомайськ

ФК ЦСКА (КиЇв) 0:1 ФК Динамо (Вишневе)

СК Прогрес 1 0 ФК Гостинний Двір

 

Фотогалерея


Контакти


м. Київ пр. Перемоги 126, каб. № 9.

тел.(факс) (044) 284-24-25

E-mail: ksrff@ukr.net

пн - 10:00 - 13:00

ср - 17:00 - 19:00

пт - 17:00 - 19:00


Голова КСРФФ:

Чалий Валерій Іванович

050-161-04-47


Заступник голови:

Карабкін Ярослав Станіславович

063-323-41-94


Секретар:

Карабкіна Каріна Вадимівна

093-209-30-81