Наш Києво-Святошинський район багатий на футбольні таланти. Але не всі про це знають. Сьогодні хочемо нагадати про ще одну особистість – відомого українського голкіпера Рустама Худжамова, який своє дитинство і юність провів у селі Музичі, де й досі проживають його батьки. Цікаво, що Рустам свого часу в матчах на район захищав кольори місцевої футбольної команди «Фріззант», яку тренував його тато Махмуд Рахімович Худжамов. До речі, виховувався Рустам у справжній спортивній родині, в якій і мама Тетяна, і тато Махмуд мали вищу спортивну освіту (закінчили державний інститут фізичного виховання імені Лесгафта в Ленінграді) та працювали вчителями фізичного виховання, тільки мама за спортивною спеціальністю була гандболісткою, а тато – боксером.  Довідка від прес-служби КСРФФ:

 

Рустам Махмудкулович Худжамов – український футболіст (голкіпер) узбецького походження, народився 5 жовтня 1982 року в Сквирі Київська область. Дитинство і юність провів у селі Музичі Києво-Святошинського району. Вихованець ДЮСШ «Динамо» (Київ). Нині – воротар та капітан ФК «Маріуполь» - клубу прем’єр – ліги України. В минулому гравець молодіжної збірної України (3 матчі). Залучався до лав національної збірної України (1 матч).   Клубна кар’єра: «Динамо» (Київ) – 1999-2005, «Закарпаття» (Ужгород) – 2005, ФК «Харків» - 2006-2008, «Шахтар» (Донецьк) – 2008-2012, «Іллічівець» (Маріуполь) – 2012-2014, «Зоря» (Луганськ) – 2015, «Металіст» (Харків) – 2015, ФК «Маріуполь» - 2016-2019. Досягнення: чемпіон України (2010,2011), володар кубка України (2011), володар суперкубка України (2008), володар кубка УЄФА (2009). Кавалер ордену «За мужність» третього ступеня (2009).  

До вашої уваги змістовне інтерв’ю з Рустамом Худжамовим, яке він дав нещодавно:

- Знаємо, що  ти багато читаєш. З ким із літературних героїв  себе ассоціюєш?

- Та не з Раскольниковим, слава Богу (головний персонаж роману Федора Достоєвського «Злочин і кара» - прим.авт.).

- Значить, бабусь любиш?

- Поважаю, скажімо так. З літературних героїв? Напевно, ні з ким. Д'Артаньян - це якось претензійно. Хочеться асоціювати себе з кимось справедливим, чесним, порядним.

- Добре. Таке питання. Ти багато пограв. Чи можеш сказати, що інтелект життєвий і футбольний  - вони нероздільні?

- Це так. Однозначно.  Людина зі слабким інтелектом  не може бути успішною на полі. З власного досвіду скажу, що обмежені  люди в  футболі далеко не заходять.

- Де ти знаходиш в собі сили і мотивацію стільки років тримати себе в формі? У твоїй кар'єрі було достатньо серйозних травм, після яких цілком можна було плюнути на професійний спорт…

- На певному  етапі  я дуже багато втратив у футболі.  Я вважаю, що це близько п'яти років, не рахуючи травм. Тому хочеться якось  ці ваги привести в рівновагу. Я знаю, що рано чи пізно  криза середнього  віку  людину  наздоганяє. Особливо чоловіка. Тому намагаюся надолужити згаяне. Головна моя мотивація - це діти! Хочеться бути прикладом для двох моїх пацанів, які зараз займаються футболом. Хочу, щоб  вони бачили, як я граю.

- Якщо  вже згадав про сім'ю. Поки ти в Маріуполі, рідні без тебе вже три роки. Чи позначається це на вихованні дітей.  Діти, виходить, ростуть без батька?

- Коли  приїжджаю  у відпустку взимку і влітку по місяцю, то помічаю, що з донькою і молодшим сином дружина ще справляється. А в старшого такий перехідний вік, коли  дитині потрібен надійний  провідник в світ дорослих. А якщо його немає...

- Чи не відчуваєш себе татом на годину?

- Дуже навіть відчуваю. Коли вийшла пісня «Басти» (відомий репер – прим.авт.) минулої зими, її все підхопили, я послухав і зрозумів, як вона підходить до мене. Це така тема, яка не дає спати ночами.

- Твій старший син  займається футболом, яку б ти дав йому пораду? Від чого можливо  застеріг би?

- Одною порадою тут, напевно, не обмежишся. Але одна  з найважливіших - ніколи «не одягати собі корону на голову».  Ось так.  Якщо ти надто  загордився, то від цього все страждає. І твоє ставлення до всього і до оточуючих. Це перший крок до спуску вниз.

- Чому ти граєш під номером 12? Адже це номер запасного воротаря.

- Так я ж запасним  все життя був. Смішна ситуація. У мене старший син грає зараз в чемпіонаті Дарницького району Києва. Команда «Схід» - за них я грав. «Дружба» - теж грав. Ще якийсь «Станкозавод» - і за них теж. Я з дитинства по орендах. Тренувався в «Динамо», а грав за всіх підряд.

- Таке провокаційне запитання. «Динамо» чи «Шахтар»?

- Ну, це дивлячись в чому. З одного боку, я - вихованець «Динамо», а з іншого боку, я вже від них відірвався. Це -  як дитина в 18 років. Його випускають у доросле життя і кажуть - йди. Мене випустили  в  22 роки, і далі я вже сам приймав рішення і сам ніс за них відповідальність. Ніхто мені не може сказати, що я кудись не туди пішов.  Я думаю, що все-таки «Шахтар». Якщо брати глобально. Більшу частину кар'єри я належав до структури цього клубу.

- Ти, як воротар, - неприступна скеля, останній рубіж - чи часто плачеш і що б могло змусити тебе пустити сльозу?

- Ну, напевно, смерть когось із близьких. Насправді, я останній раз плакав у 2006-му році, коли одного друга  ховав і бабусю. Вони з різницею в два тижні померли. А так буває, що  який-небудь фільм добре «проб'є». Ось, наприклад кінцівка фільму «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» - вона настільки круто знята, що я зараз розповідаю, і в мене волосся трошки дибки піднімається. Таке буває.  І людське горе не залишає мене байдужим.  Коли збирають дитині на операцію  або щось в цьому роді - ніколи не зможу дивитися спокійно.

- Людина гідна своїх роздумів? Важливіше розум або почуття?

- Розум.

- Значить, ти завжди покладаєшся тільки на голову?

- Ні. Часто на емоції. Але у мене такий склад характеру. Я визнаю, що це недолік. У мене часто йде емоція, а потім розум наздоганяє, але не завжди.

- Розкажи про «приховану» сторону  футболу. Що часто залишається непомітним для уболівальників, що найважче в футболі для тебе?

- Важке? Це після критичних помилок. Коли команда пропускає гол, програє,  і хлопцям потрібно надзусилля  прикладати, щоб виправити ситуацію. Часто не вистачає цього.

- У минулому році один з пропущених тобою голів був досить неприємним. Ти був настільки на емоціях, що в інтерв'ю побічно звинуватив в цьому деяких футболістів. Як вважаєш, чи правильно ти зробив? Зараз змінив би ти свої слова?

- Ні, не змінив би. Тоді просто дістало. Якщо ти приїхав в команду, то вливайся і працюй на результат, як і всі інші. Не потрібно показувати всім, що ти суперзірка і зараз будеш робити тут якісь незрозумілі  речі.

- Чи були у тебе  якісь інтерв'ю, про які  ти потім шкодував?

- Напевно, ні. Насправді, ніхто не любить банальних інтерв'ю.

- Чи є якісь речі, які тобі б хотілося заднім числом змінити в своїй кар'єрі?

- На деяких етапах  я хотів би мати більше впевненості в собі. Менше копатися, шукати проблеми. Трапляється помилка, і ти починаєш занурюватися в трясовину: а якби я зробив так? А якщо по-іншому?

- Назви п'ять речей, без яких ти б у своєму житті ніяк не обійшовся.

- Книги. Сім'я. Напевно, телефон, як це не прикро звучить, ми зараз нікуди без нього. Що ще? Футбол. Якщо ти все життя їм займаєшся, то складно собі уявити без нього.

- Ти любиш мистецтво? І таке питання цікаве: чому «Чорний квадрат» - це мистецтво?

- Для мене це загадка. Страшна загадка. Ми були в «Луврі» в Еміратах. Є класичне мистецтво - воно пройшло через століття. Картини, скульптури - ти розумієш, що людина хотіла зобразити. Але сучасне мистецтво для мене -  незрозуміла річ. Будь-яка хвора свідомість зараз може пройти через низку випадковостей і виставлятися десь, як «мистецтво». І люди, які не хочуть здатися недалекими - будуть захоплюватися. При цьому створюється якийсь прецедент кумедний, який мене дивує.

- Наскільки змінилися вимоги у великому футболі з того моменту, як ти прийшов у нього. Зокрема, до воротарів. Який період тобі більше до душі? Зараз чи коли ти починав?

- Мені й зараз подобається. Намагаюсь не жити минулим, а насолоджуватися тим, що є. Концепція змінилася. Зараз потрібно більше грати ногами, починати атаки. Коли я в принципі прийшов в футбол, то можна було ще  м'яча руками брати.

- Назви чотирьох захисників за свою кар'єру, з якими було найкомфортніше грати.

- Я грав і зараз граю з хорошими захисниками, було б неправильно виділяти когось.

- Твоїх батьків часто можна побачити на стадіоні. Як вони ставляться до футболу? Мама, напевно, переживає, ти ж воротар, постійно падаєш?

- Вони вже звикли. Мама у мене вміє свистіти як завзятий уболівальник - два пальці в рот і вперед! Ну, падаєш собі і падаєш. Пошкодує іноді. Найбільше дратувало, коли мені був уже 31 рік і тато мене повчав: «Ну, чого ти тоді вийшов або не вийшов». А в мене на той момент було вже більше ста матчів за плечима на високому рівні. До футболу батьки ставляться нормально. Якщо є можливість, приїжджають на матчі, які проходять недалеко від Києва.

- У тебе є своя фірма по виробництву воротарської  екіпіровки. Це бажання мати власну справу або ти хочеш якось удосконалити, доповнити те, що вже є в цій сфері?

- Так, на різних етапах рукавички викликали певні нарікання. То там, то там щось не влаштовувало. А з іншого боку є усвідомлення, що футбол закінчується. І що далі? Сидіти на дивані? Отримати агентську або тренерську ліцензію? Агентом бути не хочу. З тренерською ліцензією можна просидіти дуже довго, перш ніж дістати свій шанс. Я людина, яка не може довго сидіти на місці. Мені потрібно справа, яка змусить мене самого розвиватися, йти вперед.


- Воротарів вважають особливою кастою. Правда?

- Усі вважають, що ми божевільні. Просто нас в команді лише 2-3 людини. Якщо один з воротарів трішки не в собі, це відразу впадає в око. Серед польових гравців, в натовпі, такий може загубитися. Хоча це все жарти, звичайно. Воротарі в більшості набагато розумніші польових гравців. Так, ми інші. Але інші зі знаком «плюс».

- Чому?

- Ми намагаємося контролювати свої емоції і на тренуваннях, і під час матчів. Від нас же багато що залежить - наша помилка може дорого коштувати команді. Тому ми повинні бути трішки «пофігістами». Не так, щоб на все наплювати, але потрібно скоріше забувати помилки, щоб вони не впливали потім на твою гру. Ось таке вміння швидко зібратися робить нас більш відповідальними. Ми швидше дорослішаємо, тому що розуміємо ціну своєї помилки.

- Якось ви сказали, що хочете розвіяти міф про те, що футболісти - тупі люди, які не можуть зв'язати двох слів. Як саме це можна зробити?

- Всебічно розвиваючись. Потрібно читати якомога більше різних книг. Тих, які змінюють твій світогляд. Але не скажу, що у мене не було ситуацій, в яких не було за себе соромно.

- Наприклад?

- Я можу елементарно не знати на щось відповідь. І в якійсь темі взагалі не розбираюся, не розумію, про що йде розмова. Але послухавши, можу потім почитати про це і розібратися. Вважаю, не тільки футболісти, але і всі люди повинні намагатися постійно ставати краще, вдосконалюватися.

- Які книги допомагають вам у цьому?

- Не можна сказати, що прочитавши три конкретні книги, станеш розумним. Будь-яку книгу потрібно пропускати через себе, обмірковувати після прочитання. Потрібне розуміння того, що ти читаєш. Тільки тоді буде розвиток. Мої улюблені автори - Вишневський, Ремарк. Їх прочитав повністю, взагалі все, що є. Булгакова теж люблю. Але я не зациклююсь на конкретних авторах, намагаюся читати те, що здається цікавим. До того ж, дружина дуже багато читає і постійно радить.

- Що потрібно робити, крім читання книг, щоб розвиватися?

- Думати. Оцінювати всю інформацію, яка надходить звідусіль,  сумніватися. Треба постійно ставити собі питання і шукати відповіді. Правда це чи ні? Ти вважаєш так само? Якщо не вважаєш - чому? Якщо вважаєш - чому?

- Що ще робите у вільний час?

- Дітей виховую. Що з цього вийде, дізнаюсь, коли вони виростуть - чи стануть хорошими людьми. Ще розвиваю свій бізнес.

- Що за бізнес?

- Спортивний бренд воротарської  екіпіровки Brave GK. Розробляємо з напарником моделі рукавичок. Робимо так, щоб цей бренд був пізнаваний не тільки в Україні, а й за кордоном.

- Рукавички в Україні робите?

- Поки що ні, у нас не ті умови.

- Багато українських воротарів користуються вашою екіпіровкою?

- Ми працюємо ще не так довго. Але, здається, у нас вже багато клієнтів. Некоректно називати, хто саме вже купив наші рукавички без їх згоди. Це воротарі як першої, так і прем'єр-ліги. Хочемо, щоб відсотків 70 українських воротарів грало в нашій продукції.

- Чим ваша продукція краща за ту, що робиться закордоном?

- Ми завжди на контакті з нашими клієнтами. Завжди можемо порадити, пояснити. В інтернеті не завжди можна отримати повну інформацію про товар. У нас можна навіть приміряти. Ось люди міряють, потім дзвонять і вже вирішують: брати чи не брати. Якщо є негативні відгуки, постійно вдосконалюємось. Ну і ціна у нас нижче.

- Ви - в Маріуполі, сім'я - в Києві. Складно так жити?

- Зараз сім'я вже зі мною, в Мелекіно (10 км на південний захід від Маріуполя. - прим. авт). Живемо на березі моря, а я кожен день їжджу звідти на тренування. Здорово, що діти зі мною - це заспокоює.

- Сім'я була в Києві, тому що в Маріуполі небезпечно?

- Та ні. У Маріуполі нічого надприродного не відбувається. Нема чого боятися. Але є відчуття, що це прифронтове місто. Ти часто бачиш солдатів, які приїжджають з передової, щоб в магазин сходити. Ти розумієш, що поруч йде війна. І не АТО, а справжнісінька війна. Абстрагуватися від цього неможливо, коли тут живеш.  А в Києві - школа, садок і так далі. Ми з дружиною - кияни, виросли в столиці. У нас все там. Вони тут зі мною, поки літо, море.

- А коли вони в Києві, як часто бачитеся?

- Є можливість бачити їх кожен день - по телефону. У першій лізі після кожної гри я на вихідний їхав додому. Всю ніч проводив у дорозі, але хоча б на день бачився з сім'єю. Це було як за розкладом.

- Як ставитеся до відмови «Динамо» грати в Маріуполі?

- Чесно кажучи, вже не знаю. Якби «Динамо» тихо приїхало, то нічого б і не було. Зіграли б і поїхали. У нас же по 8,5 тисяч уболівальників на матчі ходять. «Карпати» приїхали на базу тренуватися на автобусі з «великим левом» на боці - і все нормально. Але тепер всі ці розмови про провокації можуть ускладнити ситуацію.

- У Маріуполі люди більше за Україну чи за Росію?

- За Україну. До людей, які будуть тут підтримувати ДНР, одразу виникнуть великі питання від про-українські налаштованих.

- Але таких в місті, напевно, чимало. А ви колись заявили: «Люди, які хочуть жити в Росії, люблять Путіна - нехай збирають свої речі і валять туди. Чому якийсь москаль повинен заважати мені будувати мою країну?!». Чи не боїтеся таке говорити?

- Звичайно, побоювання є. Але я висловлюю свої думки. Як ми можемо мовчати? Так, моя справа - грати в футбол, моє місце - ворота. Але, в першу чергу,  я - громадянин України. Доля і Бог зробили так, що мене знають і можуть почути. В цьому випадку мовчати - неправильно.

- Більшість футболістів мовчать…

- Не люблю засуджувати інших людей. Я не знаю, що у них в голові. Право кожної людини говорити або мовчати. Навіщо лізти туди, де «мінне поле»? Але у мене є чітка позиція. Хоча мене звуть  Рустам, а моє прізвище Худжамов (його батько - узбек, мама - українка. - прим. авт.), я народився в Україні, я українець і знаю українську мову. Я пишаюся тим, що я українець. І висловлюю те, що думаю.

- Гравці зазвичай говорять: «Я в цьому не розбираюся». Як ви розібралися?

- Новини читаю. Для мене не розуміти, що відбувалося в Донецьку і Криму, це -  ненормально. Часто спілкуюся і бачуся з колишніми сусідами по Донецьку. Зрозуміло, що багато неоднозначної інформації, але я ж можу відрізнити, де вигадка, казка, а де правда.

- Як?

- Отримую  інформацію з різних джерел і міркую: «Могло це статися чи ні?» Хоча зараз може статися таке, про що навіть подумати не міг.

- Сварилися з кимось через політичні погляди?

- Не так, щоб сильно. Навіщо людині з іншої позицією щось доводити? Мовляв, прийми мою точку зору? Час розсудить всіх. Побачимо, що до чого йшло.

- Тобто, вважаєте, що не потрібно переконувати людей, які думають, що ДНР - це круто?

- Людей, які живуть в Україні, і думають, що ДНР - це круто, потрібно відправляти в ДНР. Щоб вони на власному досвіді переконалися, як це «круто». Людей, які вже знаходяться в ДНР, і їм здається, що це круто, ти не переконаєш. А тих, хто вважають, що ДНР - не круто, і залишаються там, потрібно виручати.

- Як нам жити разом, коли війна закінчиться?

- Не знаю... Обережно. Не можна гребти всіх під одну гребінку. Там багато людей, які лояльні до України і хочуть повернутися. Але розумію, що і багато людей з діаметрально протилежною думкою. Що з ними робити - не знаю.

- Їхати грати в Росію - нормально?

- У кожної людини свої мотиви. Моє бачення - у нас війна з Росією. Неприйнятно їхати туди і заробляти гроші.

- Якщо у вашій команді грає футболіст, який поїхав до Росії після початку війни, ви будете з ним спілкуватися?

- Буду. А чому ні? Якщо людина не сидить в автобусі і не розповідає, що Путін його кумир, то все нормально.

- Таке бувало?

- Ні. Я спілкувався з людьми, які грали в Росії або їздили туди на перегляд. Вони кажуть, що в футбольному середовищі подібних розмов немає. Всі адекватно все розуміють.

- Що побажали б Путіну?

- Бажати будь-якій людині смерті - не по-християнськи. Сказав би просто: «Відчепись від нас і дай жити спокійно».

- У нас багато молодих талановитих гравців, але далеко не всі стають зірками. Чому?

- Причина - тільки в самому гравцеві. Комусь завадили гроші або рання слава, іншому - травми, ще хтось просто не зациклюється на футболі, просто не хоче грати на повну силу, викладатись на тренуваннях. Вважаю, головна проблема сучасного футболу - великі гроші для молодих футболістів. Гроші псують незміцнілі уми.

- Вам «зривало дах», коли приходило смс, скільки грошей надійшло на рахунок?

- Було діло. Чесно зізнаюся, у мене півроку була «зоряна хвороба». Я сам собі не подобався.

- В чому  ця хвороба виявлялася?

- Сиджу в ресторані, до мене підходить офіціант брати замовлення, а я навіть голову не піднімаю і не повертаю до нього. Вважав, що я суперзірка. Слава богу, вчасно це зрозумів. Потрібно завжди намагатися побачити себе зі сторони - я зміг. Мені стало нудно. Різко себе смикнув, жорсткими словами. Сподіваюся, вдалося вилікуватися.


- Коли це було?

- Коли перейшов в «Шахтар».

- Вихованець «Динамо» переходить в «Шахтар». Зрада?

- А якщо до цього три роки грав в оренді - це зрада? Мене віддали в «Закарпаття», потім в «Харків». Я грав у вищій лізі. Мене, як вихованця, можна було побачити і оцінити. Але оцінили інші. Я зрозумів, що в «Динамо» на мене не сподіваються. Чому я повинен був повертатися туди, де мене не оцінили? Я вирішив піти в інший бік. Це мій вибір, моя кар'єра і моя життя. Вірю, що кожну людину веде доля.Знаю, що там напишуть в коментарях - мовляв, він продався за «бабло». Якби я озвучив суми, які отримав у «Шахтарі» і які пропонували в «Динамо», розмови про продажність не виникали б. Гарантую.

- У «Динамо» більше пропонували?

- У три рази. Тим більше, пропозиція від «Шахтаря» надійшло раніше, ніж від «Динамо». І я дав слово, що перейду туди. А мене ще батько навчив тримати слово за будь-яких обставин. Можу подумати десять разів перед тим, як пообіцяти, але якщо я дав слово, то вже тримаю. Інших варіантів не буває.

- Ніколи не шкодували про те, що перейшли в «Шахтар»?

- Ні. Шкодую, що не зміг переконати тренера і потрапити в основний склад. Шкодую, що не зміг переконати відпустити мене в іншу команду, коли вже не заграв. Щоб міг грати постійно.

- Чому так і не стали основним в «Шахтарі»?

- Не вистачило здорового «пофігізму». Не вийшло зараз - працюй далі. А я починав займатися самокопанням. Це вбивало і відволікало від футболу. Безмежне бажання грати йшло мені  в мінус. Я цього дуже сильно хотів і дуже кипів, коли цього не отримував. Грубо кажучи, мені не вистачило спокою.

- Ситуація з переходом в «Металіст» навіть зараз викликає питання. Що тоді сталося насправді?

- Не можу зрозуміти до цих пір. Я вже був на зборах з «Металістом», більше  того – був підписаний контракт. У мене є відповіді, але я не хочу виносити їх на публіку.

- Ви ж не належали вже «Шахтарю».

- Я цього точно не знаю, треба дивитися по паперах. Якось же «Шахтар» зміг зірвати перехід. Луческу сказав, що «Металіст» - наш конкурент, а посилювати його він не хоче. У футбольному плані він має рацію. У людському - це огидний вчинок. Я ж не грав у нього три роки. Підходив до нього кожні півроку і просив відпустити. Тому що хотів грати. Якщо подивитися на мою кар'єру, я завжди хотів грати. Дуже часто втрачав по зарплаті заради можливості грати.

- Але в 2014-му ви все-таки повернулися в «Шахтар».

- У «Металісті» почалися непорозуміння, «Іллічівець» мене продовжувати не зовсім хотів. Було три пропозиції з Росії, а на дворі - 2014-й рік. У Донецьку почалося захоплення СБУ, вже відібрали Крим. Всім було ясно, чиїх це рук справа. Тому я сказав: «Вибачте, але в Росію не поїду». Залишався один варіант - з «Шахтарем». Мене переконували - мовляв, ти зможеш себе проявити. Я думав, у мене буде шанс. А виявилося, мене навіть в заявку на сезон не внесли. Минуло півроку - і мене не взяли на збори. Так і не зрозумів, для чого мене звали. Це загадка.

- Чому не запитали у  Луческу?

- Намагався, але він уникав таких розмов. У клубі сказали, що підписати мене хотів саме Луческу, але потім він прийняв інше рішення.Я не вимагав до себе ставлення, як до віп-персони. Мені цього не потрібно, я мужик. Скажи мені прямо: «Рустам, ну ти ж смішний». Я не буду ображатися, піду далі працювати. Але коли без пояснень не беруть в заявку і на збори, це ненормально. Я виходжу з готелю з сумкою, а мені кажуть: «Ти не їдеш на збори». Уявляєте? Для чого брати футболіста і отак вбивати? Незрозуміло.

- Якби Луческу зараз був тренером «Шахтаря», ігри з цим клубом були б для вас принциповими?

- Надпринциповими.

- Що йому сказали б?

- Який сенс? Образити? Мені від цього ні жарко, ні холодно - легше не стане. Бог йому суддя.

- Після поразки «Іллічівця» від «Дніпра» з рахунком 0:7 Павлов оштрафував команду. Він часто це робив? Наскільки великими були ці штрафи?

- Штрафи були великі і постійно. Вони виписувалися за проступки, які прописані в контракті. Якщо команда отримувала поразки з різницею в три м'ячі і більше, Павлов завжди штрафував команду. У тому числі, і себе.

- Ніколи не чув, щоб футболісти погано відгукувалися про Павлова. Для вас він хто?

- Хороший тренер, при якому я потрапив до збірної. От і все. Тут можна багато дискутувати. Це людина, у якого були колосальні навантаження. Мене від них натурально нудило. Але при цьому я їздив в збірну.


- Навантаження Павлова легендарні. Що саме довелося пережити вам?

- Такого, щоб втратити свідомість, не було, але люди не розуміли, де вони знаходяться. Ось біжиш тест «5 по 300» і після третього разу розумієш, що все. Тебе будуть штрафувати хоч на всю річну зарплату, навіть можуть стріляти, що завгодно нехай роблять, але ти не можеш встати і бігти четвертий раз. Неможливо. Судома зводить від потилиці до п'ят. Перетворюєшся в одну суцільну судому. Така собі людина-судома. Витримати це все можна тільки на морально-вольових. По іншому -  ніяк. Але такі навантаження приносили Миколі Петровичу результати у всіх командах.

- По суті, Павлов добивався результату за рахунок вашого здоров'я?

- Будь-який тренер добивається результату за рахунок здоров'я своїх футболістів. Ми міняємо своє здоров'я на гроші, які після футболу будемо витрачати на лікування.

- У вас було багато травм. Чому?

- Іноді підготовка до сезону проходила без розуміння, для чого потрібні вправи. Свою першу серйозну травму я отримав, коли на другий день після відпустки побігли тест Купера на «Олімпійському» на «гумці». Тоді ще в «Динамо» грав. Було жорстке запалення ахілла. Майже чотири місяці взагалі не ходив. У 17 років мені вже надрізали меніски - на гальці тренувалися. На каменях ти розбиваєшся в мотлох. Відповідно, спина теж. Зараз тренери, які рано закінчили кар'єру, розуміють, що не можна давати дитині великі фізичні навантаження. А при моєму першому тренерові ми бігали навколо бази, як дикі олені. За кордоном є відновлення, розуміння того, що треба або не треба робити дитині. Ми ж по-старому - щоб всіх перебігати.

- Не шкодуєте, що взагалі пішли в футбол?

- Ні. Футбол зробив мене дисциплінованим, часом - вольовою людиною. Якщо я знаю, що потрібно від чогось відмовитися, я відмовляюся. Футбол познайомив мене з багатьма хорошими і поганими людьми. До того ж, ця гра радує мене до цих пір. Я не такий старий, як кажуть багато хлопців в команді.

- Нещодавно ви сказали: «Я не завжди приймаю правильні рішення в кар'єрі. Це моя проблема". Це про перехід в «Металіст» в 2015-му?

- Це про те, що завжди треба підписувати папери. А той перехід в «Металіст» не вважаю помилкою, хоча команда і доживала.

- Який головний урок винесли з того періоду?

- Ніколи не опускати руки. Як би погано не було, як би гидко не було від інших людей, потрібно боротися до кінця. І завжди, завжди потрібно прописувати все на папері, тому що слова залишаються лише словами, їх дуже часто не дотримуються.

- Зрозуміло, що в «Металісті» не було грошей. Чим ще запам'яталася та ситуація?

- Намагаюся нічому не дивуватися, але був вражений адміністраторами, докторами, кухарями, людьми, які стежили за полями. Їм же нічого не платили. Взагалі. Ця самовідданість і патріотизм до клубу мене вразили. Воду відключали, світло, інтернет. Було розуміння, що в клубі грошей немає. Але що тут зробиш? Найскладнішим було не впасти в прострацію, а продовжувати битися.

- «Металіст» мав бойкотувати гру з «Олександрією», але все-таки вийшов на поле. Чому повірили Курченку? Він же до цього постійно обманював.

- Мене тоді записали в організатори. Мовляв, я роздмухував цей бойкот. Все тому, що на зборах перед грою сказав: «Хлопці, якщо ми говоримо, що не виходимо, а потім даємо себе переконати - покажемо, що нас можна далі дурити. Якщо не виходити, то не виходити». Вийшло так, як і передбачав. Від Курченка почули, що все зміниться. Якось взяли і повірили. Чоловік п'ять сказали: «Що нам робити? Куди діватися?». Один за одним потягнулися до виходу на поле - ось і вирішили грати. Ніхто не хотів доводити до зриву матчу. Надія завжди вмирає останньою.

- Вам не здається, що футболісти теж винні в тому, що їх обдурили? Все ж до цього йшло, але ви все одно вірили.

- Можна сказати, що ми безславно дали себе обдурити. Я багато виступав публічно, давав інтерв'ю. Але це нічим не закінчилося, мене навіть на збори не взяли. Ніяких важелів впливу у нас не було. Хіба що - виїхати. Ніхто цього не захотів робити. Якби у нас був якийсь механізм впливу, і ми б знали, що саме це принесе результат...

- Що ж зробиш з людиною, яка знаходиться в Москві?

- Ну так - що ти зробиш? Навіть теоретично -  нічого. Звичайним людям дістати таку людину звідти нереально. Найчастіше люди нічого не можуть зробити в ситуації, коли їх ображають роботодавці. У них немає прав. Зобов'язання є - прав немає. Це не тільки футболістів, але і всіх людей в Україні стосується.

Відеогалерея


Флеш-інтервю - СК Прогрес (Крюківщина)

IX Меморіал Чанових, 1 тур, ФК Ліневич Груп - СК Віннер

Флеш-інтервю з Сергієм Шугайло, СК Софія

Флеш-інтервю з гравцями ФК Джуніорс (Шпитьки)

 

Фотогалерея


Контакти


м. Київ пр. Перемоги 126, каб. № 9.

тел.(факс) (044) 284-24-25

E-mail: ksrff@ukr.net

пн - 10:00 - 13:00

ср - 17:00 - 19:00

пт - 17:00 - 19:00


Голова КСРФФ:

Чалий Валерій Іванович

050-161-04-47


Заступник голови:

Карабкін Ярослав Станіславович

063-323-41-94


Секретар:

Карабкіна Каріна Вадимівна

093-209-30-81