В історії нашого районного футболу було  багато гідних капітанів, людей, які по-справжньому цінували  пов
язку на рукаві, які  були істинними ватажками своєї команди на полі і поза полем. Андрій Васильєв – один з таких. Лицар великої гри без страху і докору, легендарний капітан боярського «Фаната», футбольний джентльмен і взірець для молодих колег по команді,  нині – один з основних гравців ФК «Білокняжич» (Іванковичі), в якому теж виконує обов’язки капітана, а також входить в тренерський штаб клубу з Васильківського району. Ми зустріли Андрія в спортивному залі на матчі СК «Хотів», в складі якого наш герой   пробував свої сили у футзалі, граючи на першість Києво-Святошинського району.

 

Біографічна довідка:

Андрій Васильєв – футболіст – аматор з Києво-Святошинської ліги (відіграв 18 сезонів), за амплуа – центральний захисник. Народився 10 червня 1983 року в Боярці. Вихованець дворового футболу (спортивний майданчик Боярської ЗОШ №3). Виступав за клуби: «Фанат» (Боярка) – 2001 – 2014, «Хеллзгруп» (Київ) – 2005-2016, «Динамо» (Вишневе) – 2015, «Арсенал» (Боярка) – 2016, «Білокняжич» (Іванковичі) – 2016-2019. Досягнення: срібний призер чемпіонату Києво-Святошинського району (перша ліга) – 2008, 2012, володар кубка мера Боярки (двічі), півфіналіст кубка Києво-Святошинського району, кращий захисник чемпіонату міста Василькова (2017), бронзовий призер чемпіонату міста Василькова з футзалу, переможець та призер низки міжнародних фанатських турнірів, в тому числі в Мінську, Санкт-Петребурзі та Одесі. Спортивний волонтер на фінальній частині ЄВРО-2012, на фіналі Ліги чемпіонів в Києві -2018. Вболіває за донецький «Шахтар». Зразок центрбека для нього – Олександр Головко та Серхіо Рамос. Майстер спорту зі спортивної акробатики.   

-         Андрію, скажи, будь ласка, футзал – це твій вид спорту, чи ні? Як почуваєш себе у грі на паркеті?

-         В футзал граю для того, щоб підтримувати спортивну форму в зимовий період. Мені подобається.

На фото (1): сиджу, нікого не чіпаю…

-         Якби тобі зараз було 17 років, спробував би зробити кар’єру в цьому виді спорту?

-         Здається, що у великому футболі у мене все ж таки було б більше шансів. Щоб чогось досягти, футболом треба було займатися з дитинства. Але по молодості я займався й іншими видами спорту, які допомогли мені краще себе почувати на футбольному полі. Це спортивна акробатика. Я - майстер спорту України в стрибках на акробатичній доріжці.

-         Так от звідки взялася твоя пластичність та координація на футбольному полі… Враховуючи таку підготовку, тобі до снаги грати в футбол років до 45-ти на хорошому рівні. Як довго ще збираєшся «здіймати куряву» на футбольних полях району?

-         Планую ще пограти, поки здоров’я дозволяє. Просто в  тридцять п’ять  років треба по іншому ставитися до тренувального процесу, до відновлення. В молоді роки це сприймалося по іншому. В нас є амбітний проект по розвитку футбольного клубу в Іванковичах. Я хочу допомогти його втіленню в життя. Щоб місцеві молоді хлопці, які займаються в дитячій школі у Василькові, мали перспективу грати на район, на область за рідну команду.  Для цього в нас є умови, є база, є люди, які готові вкладати в цю команду і душу, і кошти. Поки ще маю можливість допомагати «Білокняжичам», як футболіст, але вже треба подумувати про перехід на адміністративну роботу.

На фото (2): в футзалі акробатика здорово допомагає…

-         А ти сам себе можете уявити на тренерській лаві?

-         Так, є такі плани. Маю намір закінчити тренерські курси при Київській обласній федерації футболу та отримати відповідну ліцензію «С» для того, щоб отримати потрібні знання та спробувати себе в ролі «коуча». В спортивній акробатиці я вже маю право бути тренером, а в футболі - чом би й ні?

-         Після 35-ти років вже можна грати в змаганнях футбольних ветеранів. Не збираєшся в цьому році підсилити якусь з команд в нашому чемпіонаті, наприклад, не чужу тобі Боярку?

-         Мене вже запрошували, і я дав попередню згоду команді «Ветеран» (Боярка) та керівнику цього клубу Володимиру Олійнику, щоб зіграти за цю команду у ветеранському районному турнірі. Протекцію мені склав мій одноклубник по «Білокняжичам» Денис Майборода, який до цього грав саме за «Ветеран». Дуже шкода, що від такого багатого на футбольні таланти Києво-Святошинського району до цих пір немає команди ветеранів, яка б представляла наш регіон на обласному рівні. Я б з радістю пограв би за такий колектив.

На фото (3): в футболці ФК «Білокняжич» (Іванковичі)

-         В цьому році очільник федерації Валерій Чалий наголосив на загальному зібранні, що наше завдання створити таку команду, бо це дійсно сором для нашого регіону… Можливо, ти займешся організацією такої команди?

-         Напевно, поки що зосереджуся на ФК «Білокняжичі», бо дві команди потягнути буде складно. У нас є президент клубу Михайло Пацкан, але одній людині важко впоратися з таким об’ємом завдань, як функціонал футбольного клубу, тому ми розподіляємо обов’язки між собою. У мене є  управлінський досвід ще по роботі з боярським «Фанатом», тому знаю, що це за навантаження. А якщо взятися ще й за обласну команду, часу на все не вистачить. Але нам обов’язково треба створити таку команду ветеранів у Києво-Святошинському районі, яка б грала на область, бо потенціал у нас величезний: і за кадрами, і за можливостями.

На фото (4): з президентом ФК «Білокняжич» Михайлом Пацканом

-         Нещодавно передчасно пішов з життя відомий боярський футбольний спеціаліст, раніше – гравець, Володимир Смовж, який багато зробив для міського футболу. Я знаю, що ти добре знав Володю. Поділись спогадами про нього.

-         З Володею ми дійсно багато спілкувалися. Він один сезон працював на посаді тренера з командою, в якій я грав, - боярським «Фанатом». Ми тоді здобули срібні нагороди в першій лізі Києво-Святошинського району та вибороли путівку до вищого дивізіону. Це був 2012 рік, якщо я не помиляюсь, коли в Україні проходила фінальна частина чемпіонату Європи. Головна заслуга Володі, що він подарував Боярці цілу плеяду хороших футболістів, яких він опікав  з дитячого віку аж до команди майстрів. Саме завдяки Смовжу в Боярці з’явилася професійна команда «Інтер», яка два сезони грала в другій лізі України. Предтечею «Інтера» була команда «Боярка -2006», з якою Володя перемагав у всеукраїнській дитячо-юнацькій лізі. Спогади про нього якнайкращі. Він був справжнім професіоналом, здобув дуже гарну футбольну освіту в школі «Динамо» (Київ). Багато розповідав про свого партнера по тій команді 1976 року Андрія Шевченка, про його сильні і слабкі сторони, адже проти нього він часто грав у «двосторонках», бо за ігровим амплуа Володя був центральним захисником, до речі, як і я. Коли Володя тренував «Фанат», він розповів і показав мені на практиці багато секретів гри на цій позиції. Взагалі він був прекрасним практиком, прихильником атакувального футболу. Завжди намагався, щоб його команда грала лише вперед, така була у нього філософія гри. Він був сильним тактиком, навіть нам, аматорам, які грали практично без тренувального процесу, прищепив своє бачення гри і ми досягли при ньому значного прогресу. Дуже прикро, що так рано від нас йдуть такі люди. На жаль, після того, як я переїхав з Боярки, ми спілкувалися лише по телефону. Для мене став шоком його ранній і передчасний відхід в кращі світи.

На фото (5): капітан завжди першим стає в стінку…

-         Андрію, тебе, без перебільшення, можна назвати легендою Києво-Святошинського футболу, адже ти відіграв близько дванадцяти сезонів за боярський «Фанат», а зараз повернувся в нашу лігу з ФК «Білокняжич» (Іванковичі). Ця команда в минулому році дебютувала в другій лізі Києво-Святошинського району, розпочала дуже добре, але в другому колі загальмувала і врешті фінішувала четвертою. Як ти розцінюєш виступ команди в минулому сезоні і які плани на цей рік?

-         На тренерській нараді ми попередньо  вирішили продовжити виступи в Києво-Святошиському районі, в тій же другій лізі. Склали план підготовки, прикинули бюджет, розпочали тренувальний процес. У нас змінився головний тренер, ним став Олександр Хорошун, який почав працювати з командою ще в кінці минулого сезону. Ідея така, що в Іванковичах має бути команда і вона має грати в Києво-Святошинській лізі, яка нам дуже подобається. Я добре знаю цей чемпіонат, бо, як ви правильно сказали, багато років відіграв у ньому. Мені імпонує підхід до розвитку футболу місцевої федерації – це небо і земля в порівнянні, наприклад, з Васильківським районом, де ми пробували грати. Тут все на порядок вище – і в плані організації, і в плані любові до футболу. Ми зробили певні висновки з минулорічного виступу, розібралися в своїх помилках. Спад в другому колі потрібно розглядати в комплексі причин – це і не надто дисципліноване відношення гравців, і втрату через його зайнятість в арбітражі нашого  тренера Тараса Чопілко, і зайва самовпевненість. Ми непогано розпочали, але нам не вистачило стабільності. Проте, як для дебюту, можемо бути задоволеними підсумками сезону.

На фото (6): розбірки в маленькому Бронксі…

-         Можливо, відкриєш завісу над секретами вашої трансферної компанії? Кого побачимо в новому сезоні в складі ФК «Білокняжич»?

-         В принципі ми зберегли минулорічну основу, яка закінчувала друге коло. Будемо спілкуватися зараз з хлопцями, в кого які плани, але в основному нікого з основних виконавців наче не втратили. Новий головний тренер визначиться з колом гравців, на яких він буде робити ставку в цьому сезоні. Можливо, в нього буде якесь своє бачення щодо можливого підсилення, життя покаже. Поки нічого конкретного.

-         Як ти оціниш матеріальне забезпечення команди? Чи воно достатнє?

-         Нам допомагає дуже сільський голова Руслан Віталійович Єременко. Він тренується з нами, навіть є в заявці, але в нього рідко виходить бути на матчі. Є коло сільських бізнесменів, які надають команді посильну допомогу. Це дозволяє нам залишатися на плаву. Як для аматорського клубу районного рівня наше матеріальне положення задовільне.  Гріх жалітися. Ми купили нові м’ячі, форму, видали гравцям спортивні костюми. Закриваємо питання по проїзду нашим немісцевим гравцям. В цьому плані у нас все в порядку.

На фото (7): ФК «Білокняжич» (Іванковичі) зразка 2018 року

-         Ти сказав, що для вас дуже важливо, щоб у  селі Іванковичі зберігався футбол. Чи грають за «Білокняжич» місцеві гравці? Як у вас з дитячою командою, чи приходить до вас у дорослу команду місцева молодь?

-         Місцеві хлопці є, проте їх не дуже багато. Наразі це 5-7 гравців. Наприклад,  віце-капітан  Дмитро Кривобок,   наш президент Михайло Пацкан,  якого, на жаль, останнім часом переслідують травми, тому він  не може допомогти нам безпосередньо на полі. Є хлопці, які народилися і виросли в Іванковичах, але зараз живуть поза межами рідного села. Це Юрій Карпенко, Олег Зубань. Граємо по схемі «Шахтаря» - захисник місцеві, а гравці атаки – приїжджі. Проте, в команді ми не ділимо гравців на місцевих чи не місцевих,  а намагаємося створювати дружню атмосферу. На жаль, процес зміни поколінь в команді проходить дуже болісно, бо на зміну нинішнім тридцятирічним прийти нікому – відбувся певний демографічний провал, і в селі просто немає хлопців 20-25 років, які б могли нам допомогти. Ситуація потихеньку покращується, однак лише серед 16-17 - річних є кілька хлопців, які реально в найближчому майбутньому можуть створити нам конкуренцію. Вони зараз грають на Київську область в дитячо-юнацьких змаганнях в складі васильківської команди. Але їм ще треба трохи підрости. Однак, якщо не буде команди, яка представляє своє село, то куди їм піти. Саме тому ми й розвиваємо нашу матеріальну базу. Вже готуємо приміщення під роздягальні для двох команд, провели підготовчі роботи. Вони будуть досить комфортні, з душовими кабінками. Стадіон у нас дуже непоганий, штучний газон хорошої якості, є всі умови для розвитку.

На фото (8): нагорода знайшла героя…

-         Щодо стадіону… Деякі команди нарікали на ваше поле через його мінімальні розміри. Там трохи тіснувато. Вашій команді це не заважає?

-         Це наш рідний стадіон. Ми вдячні місцевій владі, що його взагалі побудували. Мінімальним стандартам він відповідає - 90 на 45 метрів. Для аматорських змагань, власне, підходить. Ми знаємо про це невдоволення. Але треба було вирішувати ці питання на стадії проектування. Попереджаємо всіх суперників, що потрібно толерантно відноситися один до одного на полі, бо там, дійсно, і обгороджувальні сітки знаходяться поряд з полем, і лавки для вболівальників. Але, ви самі розумієте, що розширити стадіон поки що неможливо, бо на це потрібні немалі кошти. Але для рівня району, я вважаю, це нормально. Ми любимо свій стадіон, вміємо використовувати його особливості в своїх тактичних побудовах. Це, свого роду, один з наших козирів. У Васильківському районі іншого поля зі штучним газоном немає, тому всі місцеві команди в передсезонний період беруть участь в турнірі в нашому селі, який проводить Васильківська міська федерація футболу, очолювана Андрієм Шабельніковим. Це відкритий кубок села Іванковичі в березні - квітні. Як правило, чотири групи по чотири команди з відповідним регламентом. Всі матчі проходять на нашому стадіоні. Два тайми по 35 хвилин. В минулому році Мархалівка, сусіднє село, стала переможцем, а всі учасники були задоволені і таким турніром, і його організацією. Нашому стадіону в цьому плані альтернативи немає. Києво-Святошинський район, звичайно, більш розвинутий в плані наявності  штучних полів. А ми маємо те, що маємо.

На фото (9): центральний захисник завжди готовий підстрахувати…

-         У вас є свій «фан-сектор», вболівальники відвідують ваші матчі?

-         Місцеві приходять, тому що село маленьке, всі один одного  знають. Якщо хороша погода, то наші трибуни заповнені. Як такого «фан- сектору» немає, з його неззмінними атрибутами -  «кричалками», дудками, але глядачі завжди є, і вболівають емоційно. Для наших односельців це такий елемент дозвілля – приходити на стадіон. Ми намагаємося, щоб наші матчі були цікаві людям. З українським «славнем» на початку, з музикою в перерві. Поруч є спортивний майданчик для дітей, одним словом, така культурна зона для фізичного виховання підростаючого покоління та активного дозвілля дорослих. На початку минулого сезону, в рік нашого дебюту в Києво-Святошинській лізі, навколо наших матчів взагалі був глядацький ажіотаж, але, коли в другому колі ми «посипалися», глядачів стало приходити менше.

На фото (10): нехай Ракицький повчиться…

-         Назви сильні і слабкі якості вашої команди?

-         Коли я тільки познайомився з новою для себе командою з Іванковичів, а тоді ми грали на Васильківський район лише місцевими хлопцями, то одразу відзначив бійцівські якості цього колективу, вольовий характер гравців. Десь не вистачало майстерності, футбольної школи, але боролися завжди до останнього, навіть через «не можу», тому перемагали на характері серйозні команди. Тоді це був наш плюс, а зараз ми його трохи втратили, і це наш мінус. Потрібно підтягувати командну дисципліну, бо останнім часом погано збираємося на тренування. А в останніх матчах минулого сезону вже були проблеми навіть з явкою на офіційні матчі. Розумієте, рівень аматорського районного футболу постійно зростає, і йому треба відповідати, щоб здобувати перемоги.

На фото (11): легендарний баннер «Боярка з вами»

-         Мені відомо, що Андрій Васильєв має цікаве захоплення – спортивне волонтерство. Розкажи про цю сторону твого життя?

-         Так, дійсно, мені завжди було цікаво побачити з середини, як проходять великі спортивні форуми на кшталт Олімпіади чи чемпіонату світу з футболу. Мріяв долучитися до великого спорту і знайшов, яким чином це зробити. Дізнався, хто такі спортивні волонтери – це люди  з певним рівнем базових спортивних та інтелектуальних знань, які на безоплатній основі, добровільно допомагають в організації великих спортивних і не тільки заходів. Я залишив своє резюме на сайті організаторів чемпіонату Європи з футболу, пройшов конкурс, екзамен зі знання англійської мови і став волонтером цих змагань. Зустрічав гостей, супроводжував їх в поїздках тощо. Пізніше працював на фіналі Ліги чемпіонів у Києві. Для мене це дуже позитивний досвід, який значно розширив мої горизонти, яскраві незабутні враження від прекрасної атмосфери змагань, що увійдуть до світової історії, спілкування з цікавими людьми, в тому числі спортивними зірками першої величини. Такими, як наприклад, Петер Шмайхель, Предраг Міятович, Крістіан Карамбе.

На фото (12): з «вухастим» артефактом – мрією кожного футболіста

-         В твоєму футбольному житті була ще одна команда з цікавою назвою «Хелсгруп», тобто «Група здоровя»…

-         Так, дійсно, цей колектив грав у Київській футбольній любительській лізі – таке неформальне аматорське об’єднання кількох команд міста Києва. Там в основному грали хлопці з фанатського руху, компанії друзів по роботі, навчанню, деінде, свого роду, предтеча нинішніх аматорських комерційних турнірів. В команду «Хелсгруп» я потрапив за протекцією мого кума Дмитра Ніколаєнка, поступово втягнувся і відіграв за неї вісім років. Колектив там був прекрасний, ми провели разом багато незабутніх і цікавих матчів в різних турнірах не тільки в Києві, а й у інших куточках України і навіть за кордоном.  

На фото (13): в складі київського «Хелсгруп»

-         Давай згадаємо твій бойовий футбольний шлях в нашому районі…

-         Пам’ятаю, коли я починав грати в Києво-Святошинському чемпіонаті, одразу після закінчення середньої школи, то в першому сезоні в 2000 році була лише одна ліга. Наша команда, майбутній «Фанат» (Боярка), до неї уважно придивлялася. Дебютували ми в 2001 році – в команді були практично всі мої однолітки. І потрапили в справжнє горнило дорослого брутального футболу. Тоді були по справжньому принципові матчі. Ніколи не забуду свої враження від так званого «золотого» поєдинку в 2002 році за звання районного чемпіона в Новосілках на «Садоводі» між Бояркою та Вишневим, коли на грі навіть були загони міліції для охорони правопорядку. Адже у кожної команди були свої «фан-сектори» зі справжніми елементами порядних «ультрас». На трибунах була дійсно гаряча атмосфера з «файєрами», словесними «зарядами». Тоді я достеменно зрозумів, що таке районний футбол і з  яким настроєм потрібно в нього грати. В тому матчі перемогла Боярка (3:2) і стала чемпіоном – вперше і востаннє в новітній історії боярського футболу завдяки старанням покійного нині Андрія Плаксицького та авторитетного фахівця Сергія Паська. Судив той матч, якщо я не помиляюсь, відомий український футболіст і арбітр Святослав Сирота.

На фото (14): святкування першого кубка Боярки

-         Давай поговоримо про «Фанат», за який ти відіграв більше десяти років. Що для тебе означає ця команда?

-         Ця команда назавжди в моєму серці, адже багато віддано туди і сил, і фінансів, і здоров’я, і всього іншого. Основа команди – це хлопці з одного двору. Починали ми на спортивному майданчику боярської третьої школи. Побачили той перший чемпіонат району, загорілися ідеєю створити свою команду і таки зробили це. Ініціатором був Саша Демидов. Ми тільки-но закінчили школу. Нам це було дуже цікаво – доторкнутися до організованого футболу, і найголовніше, що у «Фанаті» тоді грали лише місцеві хлопці, які давно знали один одного. Навіть наш голкіпер Діма Ніколаєнко, хоч і не був жителем Боярки на той час, але мав місцеві корені. В усі роки кадрова політика «Фаната» базувалася в основному на аборигенах, з частковим вкрапленням так званих «легіонерів», тобто хлопців не з нашого району. Звичайно, це загальна проблема аматорського футболу, що на певному етапі вони, себто гравці – любителі, досягають свого максимуму,  і подальший розвиток припиняється. Так відбулося і у нас – ми кілька разів виходили у вищу районну лігу, але відповідати її рівню нам було уже важко. Потенціалу не вистачило, і на загальному тлі болісних поразок команда розпалася після 12-річної славної і дружної  історії.

На фото (15): як ми були всі молодії…

-         Памятаю, той останній свій сезон у вищій лізі «Фанат» розпочав дуже добре…

-         Чесно кажучи, стартували прекрасно. Відібрали важливі очки у Вишневого, зіграли круте «дербі» з ФК «Боярка» на мій день народження і виграли 3:1. Команда могла б поступово розвиватися, але на жаль, амбіції наші не реалізувалися, і «Фанат» припинив своє існування. Тоді у членів клубу розійшлися погляди щодо подальших перспектив команди. Одні хлопці хотіли просто грати в футбол, без особливих завдань, інші – мали честолюбні наміри і намагалися постійно підвищувати планку. В результаті – розбіглися. Наразі створити в районі повноцінну команду під брендом «Фанат», тобто відродити той клуб, мені здається, малоймовірно. Але мені б хотілося цього. Ми продовжуємо спілкуватися, підтримувати стосунки, тож, можливо, в майбутньому відновимо «Фанат», але вже у ветеранському форматі. Життя непередбачуване, все може бути.

На фото (16): спринтерські якості для захисника теж потрібні

-         Мені здається,  проблема таких команд, як  «Фанат», у зміні поколінь. Команда трималась на хлопцях з одного двору, а коли ваша компанія стала старшою,  за вами вже нікого не було, продовжувати традиції було нікому...

-         Так, всі стали сімейними, життєві цінності трохи змінилися, вільного часу стало менше. А таких самих молодих та гарячих, залюблених у футбол, хлопців в новітній історії «Фаната», які б були такими ж самовідданими, дружними, цілеспрямованими, як ми, не виявилося. Це наша помилка, що ми не змогли підготувати собі зміну, просякнути її «фанатівським» духом. Тому довелося зупинитися.

-         Можете назвати символічну збірну «Фаната» за всі роки його існування на правах капітана тої команди?

-         Давайте спробуємо. По лініях. У воротах – Дмитро Ніколаєнко, хоча у нас було ще кілька гарних воротарів, але все ж він. Одразу попереджаю, щоб не казали, що мій вибір – це кумівство, адже Діма є хрещеним батьком моєї доньки. Але, на мою думку, він був одним з тих, хто вплинув на ігрову філософію «Фаната». Центральні захисники – Ярослав Біленко та Андрій Васильєв. В півзахисті зліва – Сергій Яровий, справа – Дмитро Куліков. В центрі поля, звичайно, Олексій Малеванчук та Саша Демидов. Під нападниками – Євген Бужан. Лівий захисник – Олександр Трипольський. Правий – Михайло Босенко. Два нападники – харизматичні та різнопланові Ігор Фідря та Руслан Бітлян. Ось така збірна від колишнього капітана.

На фото (17): ця команда вже в історії…

-         А хто займе місце на тренерській лаві?

-         Як такого, тренера у нас довгий час не було. Його функції почергово виконували хлопці з нашого оточення.  Лише двох людей я можу назвати, які свого часу були дійсно тренерами «Фаната» в повному розумінні цього слова. Це Володимир Смовж та Ігор Рибіннік. А якщо треба вибрати когось одного, то з професійної точки зору, по глибині футбольного мислення поза конкуренцією, звичайно, Володя Смовж.

-         За вашу багату ігрову кар’єру можете пригадати якийсь кумедний випадок з історії нашого футболу?

-         Є одна історія. Колись «Фанат» зустрічався в рамках першої ліги району з «Соколом» (Михайлівка Рубежівка). На той час ця команда вже була досить авторитетна і грала на область. На зустріч з нами вони виставили практично обласний склад, всю основу. Рефері того матчу був Сергій Бойко, нині арбітр ФІФА. Коли ми приїхали на гру в Гостомель, на ту чудову «зелену скатертину», він вже розминався. Щоб ви розуміли його рівень.  Матч видався дуже напруженим.  По ходу рахунок був 1:1, потім «Сокіл» вийшов уперед – 2:1. Ми знову зрівняли. І потім, вже під завісу зустрічі забиває гол Саша Трипольський.  Була навісна подача з флангу, і він, в падінні, головою, десь з одинадцятиметрової позначки, влучає точнісінько в «дев’ятку»! На радощах біжить до кутового прапорця, зриває  футболку. Підходить до нього Бойко, виносить попередження, дивиться йому в очі і каже: «Якби я забив такий гол, то я б не тільки футболку, а, може, й шорти б зняв…». Ось такий емоційний випадок був, який мені особливо запам’ятався. Він справедливо покарав його, але оцінив красу і важливість того забитого м’яча. Ми тепер часто згадуємо ту історію, яка була одночасно і веселою, і приємною, адже тоді ми дійсно отримували справжнє задоволення від футболу, яке ні з чим не порівняти…

На фото (18): а тепер можна і посміятись…

Відеогалерея


Флеш-інтервю - СК Прогрес (Крюківщина)

IX Меморіал Чанових, 1 тур, ФК Ліневич Груп - СК Віннер

Флеш-інтервю з Сергієм Шугайло, СК Софія

Флеш-інтервю з гравцями ФК Джуніорс (Шпитьки)

 

Фотогалерея


Контакти


м. Київ пр. Перемоги 126, каб. № 9.

тел.(факс) (044) 284-24-25

E-mail: ksrff@ukr.net

пн - 10:00 - 13:00

ср - 17:00 - 19:00

пт - 17:00 - 19:00


Голова КСРФФ:

Чалий Валерій Іванович

050-161-04-47


Заступник голови:

Карабкін Ярослав Станіславович

063-323-41-94


Секретар:

Карабкіна Каріна Вадимівна

093-209-30-81